absolutely in love with London

Про здоровий егоїзм Не існує «треба», є «я хочу». Спершу я, після – ви. Це правило безпеки. Компроміси – так. Але не переступаючи через себе. Завдяки собі я є. Тож останнє, про кого забуваю, – це я. І так далі... Але думаю, якщо продовжу, ви направите петицію про деегоїзацію Мотрички. І правильно зробите загалом, бо: Усі вище прописані пункти досить асоціальні без фундаменту, на якому мусить триматися здорова особистість. Хто на цьому місці подумав про заповіді божі – молодці. Бо думати корисно. Але вважаю так: фундамент здорового мозку – це відсутність бажання володіти іншими людьми, їхніми ресурсами, очікуваннями та почуттями + дрібка доброти (тут уже як кому пощастило з вихованням). І ось ви вся така добренька, не зазіхаюча на територію й кордони інших, любляча та поважаюча себе і свій вибір людина чимчикуєте дорогою щасливого життя. Ну чи не клас? Клас. У кого виходить?

в спробах зрозуміти Лондон. чи себе.

За сценарієм ковіду. Чи будь якого глобального пиздецю. Спочатку ми всі думали, що ковід — це десь далеко і не про нас. Що найближче оточення не захворіє. Що я не захворію. А потім мене спіткало два карантини, перехворіла вся сім’я, а у знайомої померла бабуся. З війною так само. Перші роки було багато смертей, але здавалось, що це десь далеко. Та чим довше тягнеться війна, тим ближчою вона стає для кожного з нас. Особливо з 24 лютого. Знайомі активісти гинуть на передовій, подруги присилають чорно-білі фотографії колег, які віддали своє життя за мій спокій. Батьки та друзі друзів мобілізуються, і ніхто не може пообіцяти повернутися живим. Щодня смерть цієї війни стає ближчою до нашого життя. Що це в мені породжує? Нічого, окрім болі та злості. Що ви мусили б зрозуміти з цього тексту? Війна не стоїть на паузі, не зупиняється. Війна триває щохвилини. Яка ж мізерна наша русофобія, друзі. Як недостатньо сильно ми їх ненавидимо. Що робити? Щодня донатити. Що ще? Ненавидіти срану русню. Ненавидіти та знищувати в собі їхні прояви та навіть згадки про них. Хто стомився, перепочиньте — зовсім трохи. Але потім вставайте та їбаште їх невпинно, кожен на своєму фронті.

Мої дні. Мої цінні дні з близькими @alionalebedeva 🫶🏽

Ми не схвалюємо допитливість тому що вона потребує визнання факту того, що ми чогось не знаємо. Вважаємо, що більшість запитань занадто тривіальні щоб їх висловлювати. Так і зникає допитливість у дорослому віці. І це велика помилка, бо є лише одне дурне питання – питання, яке не було задане. 📸 @shapoval.tetiana.romanivna 🫶🏽

Мій ресурс – це люди. Мої люди. Люблю їх безумовно. @semko_nastia скинула своє фото і я розплакалась. Як же я скучила. Страшно скучила. Знаю, ви теж сумуєте. Знаю. Напишіть своїм друзям. Цьом.

Рубрика: хочу вам розказати Знайшла визначення власному стилю життя – вітальність. Це – життєва сила, бажання жити, здатність проживати свій час повноцінно, не стримувати свої дії через призму стереотипів та суспільного бачення світу. Про що це для мене. Вважаю себе максимально ситуативно/емоціно/різкою/часом необдумано різкою у своїх вчинках людиною. Перелік моїх заборон виглядає дуже тонесенькою книжечкою. Поза тим, здається, що я досить хороша людина та рідко як можу образити інших чи себе. (принаймні так бачу я) Довго думала, як поєднуються подібні речі, і на терапії виявилося, що це – вітальність. Декілька правил мого існування, які можу до неї приписати: • Раптом зявляється бажання, то обов’язково мушу його виконати, бо всі ми знаємо, що найкращий спосіб побороти спокусу – це піддатися їй. • Коли мені стає сумно, відшукую в цьому насолоду, адже життя не може бути повноцінним без журби. • Чим більше хочу, тим більше хочу – і це прекрасно. Мені подобається, як сказав Винниченко, «повнота життя важливіша за крихкі й відносні моральні категорії». Та є маленьке застереження: за кожною дією стоїть відповідальність, і раптом ви не готові до відповідальності, то я навіть не знаю... Підготуйтеся краще) *Проводжала вчора @natiavdieieva і дійшли висновку, що ці тижні в Києві були ледь не найщасливішими за останні роки. Попри болючу реальність та горе, яке всіх нас оточує, дуже загострилося бажання повноцінно жити. Дуже подобається жити. Оксиморон якийсь. 📷 @pashkovich

Втомилась. Знайшла стару зйомку з @radislavuseev Заностальгувала. Згадала, що треба триматися. Тримаюся. І вам раджу.

Фото @pashkovich 23.05.22 воєнне

Декілька новин: Сьогодні День вишиванки🤍 Це орнамент для нової колекції @ebautebaut @german.apparel 💙 Поки ми розробляємо, оберіть колір 👉🏽

Ви часто питаєте про мою роботу. Ось вона👇🏽 @ua_hockeydream Проєкт над яким ми працювали більше місяця. Робитимемо гарну справу. А вас прошу поширити та допомогати з активністю сторінки (підписатись, лайкати лайкати та ще раз лайкати) Вірю у вас🤍